ОСІНЬ ЖАГУЧА
і
руки, магнетичні уночі.
Вродлива жінка,
ласкою прогріта,
лежить у
літа осінь на
плечі.
Дозріла пристрасть
до вогню і
плоду.
Пашить вогнем
на млосному щаблі.
І
торжествує мудрий геній
роду
всього живого
на живій землі.
Ще
літо спить, а
вранці осінь встане
—
в
косі янтарній нитка
сивини,
могутні чресла
золотого стану,
іде
в полях —
вгинаються лани.
біжить юрба
червонощоких руж,
сплять солодко
черкуси-негритоси,
біляві яблука
і жовта раса
груш.
Рве
синій вітер білі
посторонці.
А
в серце літа
— щедрий сонцепад.
І
зливками розтопленого сонця
лежать цитрини,
груші й виноград.
Загусне промінь
в гронах перегрітих.
А
ляже сніг на
похололі дні —
жагучий сон
закоханого літа
в
холодну зиму бродить
у вині!
