Показ дописів із міткою Творчість Ліни Костенко. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Творчість Ліни Костенко. Показати всі дописи

субота, 19 березня 2016 р.

Пісні на слова Ліни Костенко


Пісні на вірші Ліни Костенко

   BRUTTO -" Вечірнє сонце, дякую за день..."





Jamala - " НЕАНДЕРТАЛЬЦІ "



СЛОВО МИТЦЯ

Сьогодні видатній українській поетесі Ліні Костенко виповнюється 86 років. З цієї нагоди пропонуємо вам кілька відомих цитат Ліни Василівни, в яких життєва мудрість тісно переплітається з оптимізмом і вірою у краще майбуття.* …У нашому народі є, здається мені, якась геніяльна емоційність, котра давала йому змогу бути безмежно хоробрим у боротьбі за свободу, дарувала йому дивовижні пісні; котра зумовлювала й те, що він міг розгубитися перед грубою силою і через доброту свою навіть притихнути на деякий час. Але ця ж емоційність дає змогу народові бути молодим, іще раз молодим і вічно життєздатним. Змогу регенерації, відродження. Я цю змогу відчуваю. Відчуваю, що відродиться гордість іще князівських часів… А ще - здатність творити своє зоряне небо в чорній дірі історії. Тобто здатність до неймовірного.
* Повинна бути гуманітарна аура. Вона не вирішує всіх проблем. Але вона дає той шляхетний образ нації, що не соромно і в світі з’явитися. Одним із найбільш яскравих спектрів гуманітарної аури є література. Це рух опору.
* Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через те.
* Повірить можна в будь-яку легенду.
Теорій напридумувать за трьох.
Не можна брати істину в оренду
І сіяти на ній чортополох.
* Не відступитися. І не покласти лжу на струни.
* Де є любов - там темряви нема, де сходить сонце - ніч уже безсила.
* Лише борись, а щастя не втече.
* Скликаю вас. Над цим не владен ворог.
Почуйте слово з-під мого пера!
Простіть мені, що знову б'ю на сполох.
На Благовіст ще, люди, не пора.

Джерело: газета "Порадниця",19 березня 2016 рік

неділя, 20 вересня 2015 р.

Есе "Осанна осені..."

Есе на тему
«Осанна осені, о сум! Осанна». Магічна пора року в осяганні Ліни Костенко.

  
     Заспокійлива пора року, заколисування землі до сну, останній спалах живої природи, загнаної часом до межі небуття, — осінь.
У стані передсмертного розпачу вибухає вона найнесподіванішими барвами, ніби прагне в одному менті пригадати світові, якою була її врода протягом весни і літа — розтрачена на сотні днів. Ця дивовижна краса, скупчена у фокусі згоряння, схожа на видіння спотуженого людського мозку в останню життєву мить, коли перед згасаючими очима проминає в картинах усе, що було наймиліше серцю — в одній секунді.
Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі... Ми восени так cхожі хоч крапельку на образ Божий... Вже осінь, і не повернеться кохання, вже осінь — як сумно на душі мені...
Роздуми, сповіді, осмислення життя, зласкавленість душі…