Народна казка "Про правду і кривду"

5 клас. Контрольна робота № 1.

5 клас            Контрольна робота №1. Повторення вивченого.

                                                  Завдання змішаного типу.

Варіант І.

1.    Виписати рядок, у якому всі слова – іменники.

   А) Столом, дивний, пишатися, сто;

   Б) Батьківщина, ліс, мати, гнів;

   В) тихий, веселий, веселитися, калина.(0,5 б.)

    

   2. Виписати рядок, у якому всі прикметнники записані правильно.

               А) теплою, глибокою, свіжою, польовою;

               Б) зеленою, пахучею, лісовою,земною;

               В) гарною, свіжею, красивою, справедливою.(0,5 б.)

   3. Поставити іменники в орудному відмінку однини й записати їх.

               Пісня, доля, душа, меч, осінь, любов, мати, міць, честь, 

      молодь, круча.(1 б.)

   4. Записати подані слова, поставивши, де треба, м’який знак.

               Вчит…ся, граєт…ся, смієт…ся, одягаєт..ся, несеш…ся, читаєш… , пишеш…, мириш…ся, мучиш…ся, хочеш… .(1 б.)        

Осінь прекрасна!

ОСІНЬ ЖАГУЧА

Вечірній  сон  закоханого  літа 

 і  руки,  магнетичні  уночі. 

 Вродлива  жінка,  ласкою  прогріта, 

 лежить  у  літа  осінь  на  плечі. 

 Дозріла  пристрасть  до  вогню  і  плоду. 

 Пашить  вогнем  на  млосному  щаблі. 

 І  торжествує  мудрий  геній  роду 

 всього  живого  на  живій  землі. 

 Ще  літо  спить,  а  вранці  осінь  встане  — 

 в  косі  янтарній  нитка  сивини, 

 могутні  чресла  золотого  стану, 

 іде  в  полях  —  вгинаються  лани. 

 Близнята-зерна  туляться  в  покоси, 

 біжить  юрба  червонощоких  руж, 

 сплять  солодко  черкуси-негритоси, 

 біляві  яблука  і  жовта  раса  груш. 

 Рве  синій  вітер  білі  посторонці. 

 А  в  серце  літа  —  щедрий  сонцепад. 

 І  зливками  розтопленого  сонця 

 лежать  цитрини,  груші  й  виноград. 

 Загусне  промінь  в  гронах  перегрітих. 

 А  ляже  сніг  на  похололі  дні  — 

 жагучий  сон  закоханого  літа 

 в  холодну  зиму  бродить  у  вині! 

Есе "Осанна осені..."

Есе на тему

«Осанна осені, о сум! Осанна». Магічна пора року в осяганні Ліни Костенко.

  

     Заспокійлива пора року, заколисування землі до сну, останній спалах живої природи, загнаної часом до межі небуття, — осінь.

У стані передсмертного розпачу вибухає вона найнесподіванішими барвами, ніби прагне в одному менті пригадати світові, якою була її врода протягом весни і літа — розтрачена на сотні днів. Ця дивовижна краса, скупчена у фокусі згоряння, схожа на видіння спотуженого людського мозку в останню життєву мить, коли перед згасаючими очима проминає в картинах усе, що було наймиліше серцю — в одній секунді.

Ой не крийся, природо, не крийся, що ти в тузі за літом, у тузі... Ми восени так cхожі хоч крапельку на образ Божий... Вже осінь, і не повернеться кохання, вже осінь — як сумно на душі мені...

Роздуми, сповіді, осмислення життя, зласкавленість душі…